Через кілька десятків років людство святкуватиме сторіччя від початку космічної ери. Яке, на вашу думку, найстаріше функціонуюче обладнання за межами Землі? На думку одразу спадають супутники-близнюки «Вояджери», які 1977 року мають вражаючі досягнення, окрім тих золотих дисків для інопланетян з нашим місцерозміщенням. Але вони не є найстарішими. Є інші припущення?
Поки шанувальники альтернативної історії сперечаються про фальсифікацію висадки американцями людей на Місяці, астрономи досі використовують залишені на Місяці екіпажем «Аполлона-11» дзеркала. Ці дзеркала дозволяють за допомогою лазерів легко вимірювати актуальну відстань від Землі до Місяця (останній невпинно віддаляється від планети).
Але ці дзеркала також не є найстарішим працездатним космічним обладнанням.
Ні, найкращий претендент – це апарат із 1974 року, який навіть не був запущений NASA або Радянським Союзом. Він досі на орбіті, досі чудово функціонує, в 2024 році відзначив своє 50-річчя. Це – Оскар.
Повна його назва – AMSAT-OSCAR 7, серед друзів відомий як Оскар-7, і він вражає з багатьох причин – не в останню чергу через дві великі загадки, які, можливо, ніколи не будуть розгадані.
Для невеликого пристрою, створеного за бюджет, що змушує звичайний шнурок для взуття виглядати розкішним, він започаткував дивовижні технології, мав неабияку удачу не раз і, можливо, сам себе відремонтував після двох десятиліть простою.
Почнемо з удачі. Оскар у назві «Оскар-7» означає Orbiting Satellite Carrying Amateur Radio (Орбітальний супутник із любительським радіо). Він був – і є – сьомим у своєму роді.
Його створення коштувало близько 60 тисяч доларів (за цінами 1974 року), і, як зазначалося в журналі для радіолюбителів The World Radio News, його створювали вечорами та у вихідні дні волонтери, багато з яких професійно працюють у аерокосмічній галузі. В статті додавали: «Аналогічний супутник, створений комерційно, коштував би два мільйони доларів».
Оскар-7 важить лише 28,6 кг, має восьмикутну форму, покритий сонячними панелями, його висота становить близько пів метра, і з нього стирчать «шипи».
Його місія, початково розрахована залежно від джерела живлення на п’ять або десять років, полягала у ретрансляції сигналів радіоаматорів на території, розміром із континентальну частину США. Якщо у вас є ліцензія радіоаматора, ви можете прямо зараз, якщо дозволяє орбіта, упевнитися, що Оскар-7 досі працює.
Для створення та запуску чогось за такі невеликі гроші потрібні були волонтери, винятково кмітливі рішення та пожертвувані деталі. У 2024 році у нас у космосі може бути мікрокомп’ютер Arduino вартістю кілька доларів, але 50 років тому це все були унікальні деталі, недоступні для звичайного виробництва.
Отже, Оскар-7 мав кілька великих успіхів. По-перше, йому дісталася акумуляторна батарея, яка була тестовим зразком для давно забутого місячного орбітального апарату, і запасні сонячні панелі з програми NASA для спостереження за Землею.
Батарея була розрахована на обмежену кількість циклів заряджання. Сонячні панелі також не вічні – вони мають обмежений термін служби через деградацію під дією сонячного світла. Ці панелі були розроблені для проходження через пояс Ван Аллена з невідомим терміном служби.
Ще один великий успіх – це команда проєкту, яка була розкидана по всьому світу: в університетах, агентствах та компаніях. Час і ресурси жертвували, вибивали чи розумно інтегрували у дипломні роботи. Все це координувалося без електронної пошти та завдяки блискучій інженерній майстерності.
Орбітальний апарат мав постійно обертатися для терморегуляції і завжди бути спрямованим до Землі, але рухомі частини повинні були відсутні, як і реактивні двигуни для управління.
Орієнтація досягалася завдяки великим магнітам, які вирівнювали апарат за магнітним полем Землі, а чотири антени, виготовлені з розрізаних металевих рулеток, були пофарбовані в чорний і білий кольори з різних боків. Вони діяли як сонячні вітрила, якщо їхнє розташування відповідало і радіоцілям. Це працювало.
А тепер про радіо. З орбітою в 1000 км і енергоспоживанням у 12-14 ватт (менше, ніж споживає смартфон в пікові моменти), передавачі супутника мали бути виключно ефективними, щоб бути корисними для звичайних радіоаматорів із стандартним обладнанням.
Цей дизайн започаткував ідеї, які досі використовуються у цифровому мобільному зв’язку. Системи телеметрії, управління, маяків і передачі даних теж були геніально продумані.
Ба більше, усе працювало. Супутник запустили 15 листопада 1974 року, а через кілька днів активували. Він чудово функціонував протягом шести років і шести місяців, поки у червні 1981 року акумулятор не вийшов із ладу.
Усе йшло за очікуваним сценарієм, аж поки ентузіасти не зіткнулися з двома таємницями.
Перша загадка безперечно підтверджена. У 2002 році, через 21 рік після «смерті» супутника, британський радіоаматор уловив телеметричні сигнали, які свідчили про те, що супутник знову запрацював. Одна зі зруйнованих комірок батареї якимось чином перестала бути споживачем електрики, дозволивши енергії з дивовижно міцних сонячних панелей знову надходити до електроніки.
Оскар-7 знову працював, хоча за умови, що перебував на світлі. А оскільки він перебуває на полярній орбіті, яка рідко заходить у тінь, це було майже завжди.
Диво в тому, що батареї такого типу, як були на Оскар-7, ніколи не розмикають ланцюг після внутрішнього короткого замикання. Ця ж – розімкнулася, і ніхто не знає, чому.
Друга загадка або теорія також припускає, що Оскар-7 повернувся до життя, але цього разу стверджується, що це сталося через кілька місяців після того, як він «заснув» улітку 1981 року.
У грудні того ж року Польська комуністична партія оголосила воєнний стан через масштабні протести «Солідарності». Це включало конфіскацію всього двостороннього радіообладнання та жорсткий контроль телефонного зв’язку. У відповідь мережа вчених, інженерів та техніків почала створювати нелегальне обладнання і використовувала його для організації страйків та протестів до скасування воєнного стану у 1983 році. Існують польські твердження, що ця підпільна мережа якимось чином реактивувал Оскара-7 та використовувала його для зв’язку із Заходом.
Це виглядає правдоподібно – супутниковий зв’язок важче виявити, ніж наземний. Але також ймовірно, що вони використовували Оскар-8, який тоді функціонував, а історію з Оскаром-7 або переплутали, або прикрасили.
За матеріалами: AMSAT https://www.amsat.org/wordpress/wp-content/uploads/2024/10/AO-7-History-Lesson-Complete_241015.pdf
The post Ані NASA, ані Радянщина не змогли створити найстаріший працюючий космічний апарат. Oscar-7 – творіння ентузіастів appeared first on .
